|
За північ. Горять старі дахи |
|
Закути біль до підземної опали |
|
Відверто йдуть мої шляхи |
|
За блідою повагою колишньої орави |
|
Місяць, що спить у канаві |
|
Десь біля серця, у глибині душі |
|
Бачить сон у зеленій весняній оправі |
|
Як обіймає сонце вночі |
|
Тремтить та в'яне події привид |
|
Гримне цей світ, дуже гримне, молись! |
|
Мабуть, у прірві відпочине як слід |
|
В забутті за обрієм зрозумієш колись |
|
Біля білого вершника думи |
|
Разом з ним ми йшли і вдень, і вночі |
|
Там, за стінами, з нами був надії промінь |
|
Він не дасть відпочити ні мені, ні тобі |
|
Розкриття ока |
|
Мрій – забуття |
|
Нехай та прірва глибока |
|
У ній розуміння життя |
|
Багаттям горіли пісні |
|
Вили, кричали, забрали усе |
|
Закриті вікна захололі |
|
Заблудлі слова мимоволі |
|
Але ці шляхи до долі |
|
До слави, не до біди |
|
Відверто калічать до болю |
|
Бери за шию – веди! |