Пам! Пам-парам-парарам,
Пам! Пам-парам!
Мені подзвонила ти,
Обіцяла прийти десь біля десяти,
Обіцяла спробувати
Почати спочатку,
Ранком – кава і яйця всмятку,
Обіцяла випити мене без остатку,
Я помився, побрився,
І навіть одягнув краватку,
Що з цього вийде – навіть не мав гадки,
У тебе багаті мама й татко,
Шубка, сапожки і перчатки,
А в мене на моїх широких штанях латки,
Я не відгадував твої загадки,
Не розумів, що коїться,
Та якось пройде, заросте-загоїться,
У мене у кишені гривня, а в тебе тищі,
Історія по типу принцеса і ніщій,
Спіймала мене на свою вудочку,
І я півроку плясав під твою дудочку,
Давно вже забув твою милу мордочку,
І викинув твою фоточку
Через форточку.
Ти не думай, я не скучаю,
Я, тим часом, стою і співаю...
Усе попсово, просто, і банально, як в романі.
Ноу мані-мані,
Та річ зовсім не в цьому, ні!
Для мене нема завтра, є лише сьогодні,
Вона вже вище неба, ну а я іще на дні.
Модні друзі,
Дорогі ресторани,
Я – лузер,
Завжди молодий і, як завжди п'яний,
Бідний,
У мене – студія, мікрофон, концерт,
У неї – чьоткий тєлєфон, робота, унівєрсітєт,
У її хахалів є хата і крута тачка,
В мене нахабності багато і Монте-Карло пачка,
Убиті почки, печінка і легені,
Реглан, а не сорочка,
Я модний, я на сцені.
Я – геній, та ну?
А вона принцеса,
На принца не тягну,
У мене інші інтереси,
Чесно скажу, бо правди ніде діти,
Я тиждень пішки хожу, щоб назбирати їй на квіти.
У мене реп і вірші, списані чорновики,
Кохання їй дають крутіші чоловіки,
Я знаю, бабла для неї недостатньо маю,
На все плюю, мені однаково і я співаю...
...