作曲 : Mykola Kryvonos
Я не бачу більше слів
Що б збирали все що плине
У душі, немов єдине
Що залишилось — це спів
І не чую, як летить
Вільним птахом без сумління
Без речей і без коріння
Сіра вбивця мить

Я не втомлююсь повзти
Пробиваючись крізь грати
Щоб піднявшись збудувати
Всі зруйновані мости
Щоб відчути без прикрас
Мов духмяні дикі квіти
Віють без страху змарніти
Поки ще є час

Мов ковдрою білою
Землю укриє снігами
І сонце, звільнившись
Розтопить гаї
Із бурхливими річками
Могутні дерева
І трави розквітнуть
Вітаючи світанок —
Так світ, прокидаючись
Знову загоює рани...

Ось поріг і власний дім
Що зустріне із вітанням
Ось мільйон речей і пам'ять
Про роки, прожиті в нім
Вже немає сил нести, —
Знаєш лиш, що не останній
Хто вже втратив сподівання
Так само як і ти

Мов ковдрою білою
Землю укриє снігами
І сонце, звільнившись
Розтопить гаї
Із бурхливими річками
Могутні дерева
І трави розквітнуть
Вітаючи світанок —
Так світ, прокидаючись
Знову загоює рани...

І недри, вдихнувши
Втамують пронизливий голод
Повітря змішає
Майбутнє з минулим
Розвіє їх навколо
Щоб світ знов піднявся
Міцними новими руками —
Та якось не віриться в те
Що це станеться з нами...