Комусь я посміхнусь зранку
А в комусь я помилюсь аж до рани.
Мама, ти чуєш, йому прикро,
Він каже йому сумно.
А я до нього звикла.
Кажуть люди: "гірше не буде"
Та не тане мій біль
Ну як же я без нього.
Скажи, чому він не мій?
І кричали йому весни вслід,
А для нього було мало слів,
А для нього був весь світ німий.
Скажи, чому він не мій?
І котилась я, мов камінь, вниз,
А для нього було мало сліз,
А для нього був весь світ німий.
Скажи, чому він не мій?
Колись я розірву кляте коло,
А може я не зумію ніколи.
Мама, і буде справді прикро
і неможливо сумно.
Я так до нього звикла.
Кажуть люди: "гірше не буде"
Та не тане мій біль
Ну як же я без нього.
Скажи, чому він не мій?
І кричали йому весни вслід,
А для нього було мало слів,
А для нього був весь світ німий.
Скажи, чому він не мій?
І котилась я, мов камінь, вниз,
А для нього було мало мало сліз,
А для нього був весь світ німий.
Скажи, чому він не мій?
І кричали йому весни вслід,
А для нього було мало слів,
А для нього був весь світ німий.
Скажи, чому він не мій?
І котилась я, мов камінь, вниз,
А для нього було мало сліз,
А для нього був весь світ німий.
Скажи
Він не мій.
ла ла ла ла
ла ла ла ла ла
Мама, чому він не мій?